totaltelecom | Махно vs Бандера: питання національної міфотворчості

"В українському степу сходяться дві кавалерійські лави по кілька тисяч вершників з кожного боку. Рухаються густо — стремена до стремен в кілька рядів. Зближуючись, мчать назустріч шаленим галопом, виставляючи вперед списи і піднявши шаблі, бо стріляти на скаку з карабіна — річ безглузда. Раптово махновська кіннота розділяється надвоє і півколами зміщується на фланги, а посередині приємно здивований противник помічає 700 тачанок Каретникова, які, розвернувшись на шаленій швидкості, завмирають, як вкопані. З середньої тачанки повільно піднімається сам командир, обводить поглядом своїх повстанців і над степом лунає звична команда «Хлопці! Ррроби грррязь!». 700 кулеметів «Максим» за хвилину видають 42 тисячі куль і невдовзі ворожа кавалерія, яка вже не може зупинитись, перетворюється на криваве місиво. Задніх потім добиває повстанська кіннота, яка завбачливо обійшла ворога з флангів.

З ворожою піхотою чинили інакше. Примусово зігнані в білу чи червону армію солдати не горіли бажанням воювати, а ще більше — помирати. Тому вони, будучи зненацька захопленими повстанцями, кидали зброю і видавали своїх командирів та комісарів. Останніх повстанці безжально рубали, зброю відбирали, а решту полонених відпускали на всі чотири сторони. Проте більшовицькі загороджувальні частини ловили цих солдатів, озброювали їх і знову кидали в бій проти махновців.

Махно лютував: «Ну не рубати ж їх всіх під корінь!?»

Врешті решт вихід було знайдено, полонених не тільки роззброювали а й роздягали наголо. А оскільки у більшовиків запасів обмундирування не було, то тисячі голих червоноармійців місяцями сиділи по українських селах, чекаючи, поки привезуть уніформу".

Вельми популярні останнім часом розмови, що швидке розповсюдження культу Бандери є лише проявом ідеологічних та історичних пошуків українською нацією свого обличчя та характеру, відповіддю на геополітичні та внутренні виклики останніх двох років мають щонайменше один серьозний дефект.

Нестор Махно та очолена ним Революційна Повстанська Армія України вписали в історію українського народу надзвичайно яскраві сторінки. Махно був, щонайменше, видатним організатором особливого, народного війська, талановитим полководцем, дії якого стали одним з вирішальних чинників Громадянської війни на теренах колишньої Російської Імперії.

Махно та РПАУ послідовно втілювали в життя ще один державницький проект українського народу. На відміну від тоталітарної етноцентричної держави, яку мріяв побудувати Бандера, та ліберально-демократичного проекту УНР махновці намагалися створити мережеву децентралізовану державу як обєднання місцевих громад. Це справді інноваційна модель, в якій втілені характерні риси українців Наддніпрянщини.

Можна довго обговорювати постать Махна, його чесноти і набутки. За будь-яких обставин це був діяч, вартий поваги та доброї памяті. А тепер питання руба - чому сучасна українська історіографія, легіони про-українських пропагандистів майже не згадують про нього? Махно, фактично, знов, як в радянські часи, знаходитсья десь на периферії, ледве не табуйований.

Фактично, культ Бандери супроводжується послідовним витісненням з суспільної памяті постаті Махна. І це аж ніяк не випадково. Як невипадковим є замовчування діяльності ОУН(м), Бульби-Боровця та інших учасників націоналістичного руху середини минулого сторіччя.

Культ Бандери є результатом цілеспрямованних зусиль. І спрямовані ці зусилля на просування саме ідеології, що нею керувалося ОУН(б) та його очільники. Має місце саме глорифікація Бандери, в тому числі шляхом замовчування всього, що не вдається втиснути в міф про національно-визвольні змагання, що розпочалися з боротьби УНР-ЗУНР та продовжилися діяльністтю саме С.Бандери та його однодумців.