З ВДВ в ДШВ
Nov. 27th, 2017 09:59 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
totaltelecomІдея перейменувати "чужинські", "совкові" Повітряно-Десантні Війська в "наші", "питомо українськи" Десантно-Штурмові, є наочним прикладом тієї невротичної, абсолютно безглуздої метушні, якою є "декомунізація", "дерадянізація" та "деколонізація" Третьої української республіки.
Десантно-штурмові частини - така саме спадщина радянської епохи, як і повітряно-десантні, військові статути, пруський "гусячий" крок та вся в цілому система стройової підготовки ВСУ, будівля Верховної Ради, енергетична система і безліч, безліч аспектів матеріального та духовного життя української нації.
За кампанією невпинних перефарбувань та перейменувань нема нічого окрім нав'язливого бажання бодай символічного реваншу тієї частини соціуму, яка останні роки отримала від паразитичного класу право визначати культурну політику держави. Їхні куміри та вони самі виявилися напрочуд безпорадними в створенні нового, дійсно свого.
Оскільки сутнісні зміни залишаються табу, націонал-постраждалі та націонал-схвильовані прагнуть бодай якихось змін. "То давайте ж робити хоч що небудь!", - волають вони, обдираючи барельєф з Українського Дому, побудованого радянським режимом, а не Акцептом Нації або яким-небудь патріотичним олігархом.
Не маю жодних сумнівів щодо історичної поразки цієї публіки протягом кількох років. Вона просто неадекватна викликам сьогодення і надто деструктивна.
Десантно-штурмові частини - така саме спадщина радянської епохи, як і повітряно-десантні, військові статути, пруський "гусячий" крок та вся в цілому система стройової підготовки ВСУ, будівля Верховної Ради, енергетична система і безліч, безліч аспектів матеріального та духовного життя української нації.
За кампанією невпинних перефарбувань та перейменувань нема нічого окрім нав'язливого бажання бодай символічного реваншу тієї частини соціуму, яка останні роки отримала від паразитичного класу право визначати культурну політику держави. Їхні куміри та вони самі виявилися напрочуд безпорадними в створенні нового, дійсно свого.
Оскільки сутнісні зміни залишаються табу, націонал-постраждалі та націонал-схвильовані прагнуть бодай якихось змін. "То давайте ж робити хоч що небудь!", - волають вони, обдираючи барельєф з Українського Дому, побудованого радянським режимом, а не Акцептом Нації або яким-небудь патріотичним олігархом.
Не маю жодних сумнівів щодо історичної поразки цієї публіки протягом кількох років. Вона просто неадекватна викликам сьогодення і надто деструктивна.
