Мовний конфлікт: ключові питання
May. 1st, 2019 12:43 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
totaltelecomІз сумом спостерігаю як важко дається українській громаді публічна дискусія щодо мовного питання. Ця дискусія триває багато років, її останній сплеск був, здається, влітку 2017 року через сутичку між Романенком та Дроздовим. Каталізатором нинішнього спалаху стало прийняття закону про функціонування державної мови.
На превеликий жаль, вкотре доводиться визнати неспроможність суспільства та його еліт - інтелектуальної, культурної, наукової, політичної, - бодай обговорювати нагальні питання у адекватний, компетентний спосіб. Учасники численних суперечок завзято обмацують одне одному хобот, хвіст та ноги, часто-густо наводять просто божевільні аргументи і, в цілому, вкотре блукають між трьома соснами.
Для аналізу будь-якого конфлікту - а ми маємо зараз саме конфлікт, причому в гострій фазі, коли на сцену вже вийшли інструменти примусу, - бажано знайти питання або кілька (два-три не більше) питань, які викривали б протиріччя, що є рушієм цього конфлікту.
Бажано, щоб це були ті самі "граничні питання", про які свого часу казав мені один колишній філософ. Граничні в тому сенсі, що вони мають підвести опонентів до самісенького краю їх картини світу, або навіть допомогти їм зазирнути туди, за край.
Аби виокремити подібні питання, потрібні досвід, певний час і, головне, адекватний опонент. Опонент, який готовий спільно виконати непросту, часом навіть неприємну, дискомфортну роботу. Бо пошуки Істини, браття і сестри, є справа доволі неприємна. Недарма ж кажуть "З великої мудрості постає й велика скорбота, і той, хто множить знання, примножує гризоти".
Днями мені запропонував подібну спільну працю один з моїх френдів. Хочу йому подякувати за бажання та готовність почути, наполегливість та повагу до опонента. Здається в нас вийшло незле. Сподіваюсь, ознайомлення із нашою дискусією допоможе читачам усвідомити фактичну картину мовного конфлікту.
Так от, яке питання я вважаю ключовим?
Звичайно, є кілька взаємопов'язаних питань. Гадаю, що можна бодай почати із наступного:
"Чи може етнічний українець бути російськомовним?"
Гарантую, що під час його обговорення на світ спливе достатньо уявлень, які або забезпечать в подальшому консенсус, або допоможуть опонентам зрозуміти, що дискусія не має перспективи і на часі геть інший інструментарій, а саме мистецтво конфліктування. Прикладом цього є жвава дискусія між двома українцями, випускниками філософського факультету, україно- та російськомовним:
Для розігріву можна спробувати відповісти на інші, дотичні запитання, наприклад:
1. Чи могла влада Другої Річі Посполитої покластися на лояльність тих своїх громадян українського походження, які не бажали асимілюватися?
2. Чи є жінки рівними чоловікам?
На превеликий жаль, вкотре доводиться визнати неспроможність суспільства та його еліт - інтелектуальної, культурної, наукової, політичної, - бодай обговорювати нагальні питання у адекватний, компетентний спосіб. Учасники численних суперечок завзято обмацують одне одному хобот, хвіст та ноги, часто-густо наводять просто божевільні аргументи і, в цілому, вкотре блукають між трьома соснами.
Для аналізу будь-якого конфлікту - а ми маємо зараз саме конфлікт, причому в гострій фазі, коли на сцену вже вийшли інструменти примусу, - бажано знайти питання або кілька (два-три не більше) питань, які викривали б протиріччя, що є рушієм цього конфлікту.
Бажано, щоб це були ті самі "граничні питання", про які свого часу казав мені один колишній філософ. Граничні в тому сенсі, що вони мають підвести опонентів до самісенького краю їх картини світу, або навіть допомогти їм зазирнути туди, за край.
Аби виокремити подібні питання, потрібні досвід, певний час і, головне, адекватний опонент. Опонент, який готовий спільно виконати непросту, часом навіть неприємну, дискомфортну роботу. Бо пошуки Істини, браття і сестри, є справа доволі неприємна. Недарма ж кажуть "З великої мудрості постає й велика скорбота, і той, хто множить знання, примножує гризоти".
Днями мені запропонував подібну спільну працю один з моїх френдів. Хочу йому подякувати за бажання та готовність почути, наполегливість та повагу до опонента. Здається в нас вийшло незле. Сподіваюсь, ознайомлення із нашою дискусією допоможе читачам усвідомити фактичну картину мовного конфлікту.
Так от, яке питання я вважаю ключовим?
Звичайно, є кілька взаємопов'язаних питань. Гадаю, що можна бодай почати із наступного:
"Чи може етнічний українець бути російськомовним?"
Гарантую, що під час його обговорення на світ спливе достатньо уявлень, які або забезпечать в подальшому консенсус, або допоможуть опонентам зрозуміти, що дискусія не має перспективи і на часі геть інший інструментарій, а саме мистецтво конфліктування. Прикладом цього є жвава дискусія між двома українцями, випускниками філософського факультету, україно- та російськомовним:
Для розігріву можна спробувати відповісти на інші, дотичні запитання, наприклад:
1. Чи могла влада Другої Річі Посполитої покластися на лояльність тих своїх громадян українського походження, які не бажали асимілюватися?
2. Чи є жінки рівними чоловікам?
