Из комментариев
Oct. 7th, 2020 11:28 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
totaltelecomНе хочу нікого образити, але Майдан переміг не тоді, коли "кілька тисяч (??) брудних, стомлених та злих чоловіків почали вбивати силовиків та спалювати їхню спецтехніку", а коли 21 лютого порушив угоду, укладену за участі міжнародних посередників.
Угоду, про яку мріяв, просив, благав всі місяці протистояння. Мріяв, просив, благав, оскільки не був готовий до ескалації конфлікту, до власне революційного сценарію. Палити маєтки та автівки, полювати на силовиків у містах та селах, вся оця козаччина та хмельниччина якось "не зайшла", не користувалася популярністю навіть серед найрррреволюційніших представників креативного класу. Бодай не етапі, коли за це можна було отримати кулю від правоохоронця "при виконанні".
Так от, відповідно до угод від 21 лютого правоохоронці залишили урядовий квартал, підрозділи ВВ та МВС відправилися до місць постійної дислокації, залишивши систему державного управління без охорони. І тут, як завжди несподівано, спочатку Дмитро Ярош, а потім Парасюк джуніор заявили, що кіна не буде. Що вони нічого не підписували, ні з якими домовленостями не згодні і, корочє, всі йдуть в сад, а Янукович у відставку, причому негайно.
В побуті це називається кидалово. Януковича розвели як лоха. Гадаю, він перший та останній політик такого рівня, з яким сталася така прикра несподіванка. Впевнений, що решта політичного класу зробили із цього випадку належні висновки. Наприклад, Арсен Аваков, відомий харківський… гм… авторитетний бізнесмен, якого Майдан подарував країні в якості міністра внутрішніх справ, як ото зайняв це місце одразу після тріумфальної Перемоги Революції, так і сидить в ньому вже шість років поспіль. Взяв та зробив. П'ять урядів змінилося, сім генеральних прокурорів, а Арсен Борисович весь час з нами. Як константа, як атлант та наріжний камінь нової, революційної України.
І сам Аваков, і його посіпаки регулярно сцуть в очі як народові України, так і конкретно волонтерсько-ветеранській спільноті. Але жодних помітних наслідків для нього це не має. Здається, Аваков не переймається тим, що думають про нього "стомлені та злі чоловіки". Не хвилюється, що може повторити сумну долю свого папередника Віталія Захарченка. Ризикну висловити припущення щодо джерела такої впевненості та душевного покою.
За першої реальної загрози своїй владі Аваков почне стріляти, причому на ураження, з автоматичної зброї та не особливо розбираючись. Рррреволюціонери це добре знають, він знає, що вони знають, тому шість років поспіль прихильники Майдану вкрай успішно займаються самонавіюванням, пояснюючи собі та оточуючим, що час ще не прийшов, нехай працює, не можна розгойдувати, оскільки Путін і т.д. і т.п.
Тому оці поради білорусам віднайти в собі готовність вмирати ти вбивати справляють враження запаморочення від неіснуючих успіхів української "революції". Я навіть не починаю нагадувати більш ніж мутні обставини, за яких люди вмирали та вбивали 18-20 лютого. Про Бубенчіка та Парасюка старшого, про "мирний наступ" та численні свідчення під присягою людей, яким "прилетіло" звідти, де не могло бути ніяких силовиків і т.і.
Обмежусь нагадуванням, що одразу після своєї перемогу Майдан виписав собі індульгенцію за всі одразу злочини та сумнівні вчинки і надзвичайно нервово ставиться до будь-яких спроб хоча б прояснити обставини тих подій, якщо вони ставлять під сумнів відповідний канон. Ніщо ж не заважало допитати Бубенчика, судити, винести належний вирок і амністувати прямо в залі суду, посилаючись на відповідну норму. Але навіть це виявилося категорично неприйнятним для спільноти Майдану. "Своїм все, ворогам -закон".
До речі, наявність оцієї індульгенції сама по собі яскраво характеризує фактичний характер та зміст "Революції Гідності". Для чого таке щастя білорусам - питання риторичне. Отже, щодо тези про необхідність білорусам знайти якнайбільше чоловіків, здатних вбивати і вмирати за свободу, мовляв, "тільки вмирати вже замало…" Питання про те, хто саме вбивав людей 18-20 лютого так і висить дамокловим мечем над спільнотою прихильників Майдану.
Угоду, про яку мріяв, просив, благав всі місяці протистояння. Мріяв, просив, благав, оскільки не був готовий до ескалації конфлікту, до власне революційного сценарію. Палити маєтки та автівки, полювати на силовиків у містах та селах, вся оця козаччина та хмельниччина якось "не зайшла", не користувалася популярністю навіть серед найрррреволюційніших представників креативного класу. Бодай не етапі, коли за це можна було отримати кулю від правоохоронця "при виконанні".
Так от, відповідно до угод від 21 лютого правоохоронці залишили урядовий квартал, підрозділи ВВ та МВС відправилися до місць постійної дислокації, залишивши систему державного управління без охорони. І тут, як завжди несподівано, спочатку Дмитро Ярош, а потім Парасюк джуніор заявили, що кіна не буде. Що вони нічого не підписували, ні з якими домовленостями не згодні і, корочє, всі йдуть в сад, а Янукович у відставку, причому негайно.
В побуті це називається кидалово. Януковича розвели як лоха. Гадаю, він перший та останній політик такого рівня, з яким сталася така прикра несподіванка. Впевнений, що решта політичного класу зробили із цього випадку належні висновки. Наприклад, Арсен Аваков, відомий харківський… гм… авторитетний бізнесмен, якого Майдан подарував країні в якості міністра внутрішніх справ, як ото зайняв це місце одразу після тріумфальної Перемоги Революції, так і сидить в ньому вже шість років поспіль. Взяв та зробив. П'ять урядів змінилося, сім генеральних прокурорів, а Арсен Борисович весь час з нами. Як константа, як атлант та наріжний камінь нової, революційної України.
І сам Аваков, і його посіпаки регулярно сцуть в очі як народові України, так і конкретно волонтерсько-ветеранській спільноті. Але жодних помітних наслідків для нього це не має. Здається, Аваков не переймається тим, що думають про нього "стомлені та злі чоловіки". Не хвилюється, що може повторити сумну долю свого папередника Віталія Захарченка. Ризикну висловити припущення щодо джерела такої впевненості та душевного покою.
За першої реальної загрози своїй владі Аваков почне стріляти, причому на ураження, з автоматичної зброї та не особливо розбираючись. Рррреволюціонери це добре знають, він знає, що вони знають, тому шість років поспіль прихильники Майдану вкрай успішно займаються самонавіюванням, пояснюючи собі та оточуючим, що час ще не прийшов, нехай працює, не можна розгойдувати, оскільки Путін і т.д. і т.п.
Тому оці поради білорусам віднайти в собі готовність вмирати ти вбивати справляють враження запаморочення від неіснуючих успіхів української "революції". Я навіть не починаю нагадувати більш ніж мутні обставини, за яких люди вмирали та вбивали 18-20 лютого. Про Бубенчіка та Парасюка старшого, про "мирний наступ" та численні свідчення під присягою людей, яким "прилетіло" звідти, де не могло бути ніяких силовиків і т.і.
Обмежусь нагадуванням, що одразу після своєї перемогу Майдан виписав собі індульгенцію за всі одразу злочини та сумнівні вчинки і надзвичайно нервово ставиться до будь-яких спроб хоча б прояснити обставини тих подій, якщо вони ставлять під сумнів відповідний канон. Ніщо ж не заважало допитати Бубенчика, судити, винести належний вирок і амністувати прямо в залі суду, посилаючись на відповідну норму. Але навіть це виявилося категорично неприйнятним для спільноти Майдану. "Своїм все, ворогам -закон".
До речі, наявність оцієї індульгенції сама по собі яскраво характеризує фактичний характер та зміст "Революції Гідності". Для чого таке щастя білорусам - питання риторичне. Отже, щодо тези про необхідність білорусам знайти якнайбільше чоловіків, здатних вбивати і вмирати за свободу, мовляв, "тільки вмирати вже замало…" Питання про те, хто саме вбивав людей 18-20 лютого так і висить дамокловим мечем над спільнотою прихильників Майдану.
