![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
totaltelecomДнями середовище ентузіастів єврореформ святкувало епічну перемогу - Верховна Рада прийняла в другому читанні законопроект "Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів" (6327). Найкраще сутність того, що відбуватиметься із вітчизняною медициною пояснив один з коментаторів: за катастрофічної нестачі покоївок тепер можна буде переспати хоча б із двірником.
Існує щонайменше три фундаментальні проблеми, які не дозволяють очікувати від реформ Супрун і Ко позитивних змін в національній системі охорони здоров'я.
1. Ані Супрун, ані, до речі, її опоненти не бажають говорити про ключове протиріччя в цій царині. Це протиріччя між очікуваннями українського суспільства і можливостями його продуктивних сил, економіки, просто кажучи. І Супрун, і її опоненти кожен у свій спосіб розмірковують над тим, у який спосіб забезпечити українцям рівень медичного обслуговування "як в Англії". Щонайменше як у Польщі. При цьому ніхто з них не пояснює, яким чином можна очікувати подібного результату при витратах на душу населення в 2-4-6 разів менше.
2. Нинішня реформа МОЗ, за великим рахунком, не є реформою саме охорони здоров'я. Це всього лише реформа системи фінансування цього аспекту суспільного життя. Не випадково реформа не пропонує для оцінювання жодних, здається, ключових показників, які б представляли власне суспільне здоров'я - захворюваність і смертність в розрізі вікових груп, різної етіології і т.і. Реформа не передбачає і радикальне збільшення нинішнього рівня фінансування (див. п. 1), лише тільки зменшення непродуктивних витрат і втрат. Витрати і втрати великі, безсумнівно, але навіть їх повна ліквідація ну ніяк не вирішує проблему, викладену в п.1
3. При цьому навіть ті широкі, воістину радикальні кроки з реформування системи ресурсного забезпечення охорони здоров'я, які реформаторам вдалося проштовхнути в повному обсязі, не дали обіцяного результату. На сайті МОЗ можна подивитися актуальні дані про закупівлі ліків та витратних матеріалів, що здійснюються міжнародними структурами в рамках нещадної боротьби з гідрою фармацевтичної мафії. Гляньмо одну з таблиць: скільки профінансовано (за умов 100% передоплати, нагадаю), скільки поставлено в Україну, скільки потрапило в регіони до медичних закладів. Станом на 12 жовтня міжнародні постачальники отримали 78,96% від передбачених планами закупівель коштів, але до України надішло лише 58,18% від передбаченого, а до лікарняних закладів - 54,92%. Трохи більше половини з того, що було передбачено на 2016 рік і переважно оплачено ще на початку минулого року, тобто приблизно півтора роки тому. Якщо називати речі своїми іменами, міжнародні організації отримали з державного бюджету України безкоштовний кредит на термін від одного до півтора (на сьогоднішній день) роки.
Хто не в курсі - в української держави нема жодних важелів впливу на цю ситуацію, оскільки навіть умови угод із міжнародними організаціями виведені з під контролю національних органів. Дану схему проштовхнула ще в 2015-му попередня група рішучих реформаторів на чолі із Сандро Квіташвілі. Я неодноразово обговорював цю ситуацію із популярними прихильниками реформ включно із Нефедова та Пекаром. Їхня позиція зводиться до того, що потрібно вірити в доцільність всього цього, бо Уляна Супрун це найкраще, що в нас є. На цьому тлі пояснення, що їх надає команда Супрун, виглядають як погано приховане глузування із опонентів див. "Міф 4"
Ще раз повторюю основну думку: на заваді будь-яким спробам організувати в Україні національну систему охорони здоров'я як в Британії, або навіть як в Словакії чи Румунії стоїть національна економіка, її жалюгідний стан. Українці ніяк не второпають, що мешкають в країні Третього світу із відповідним ВВД на душу населення. Найзлиденнішій (якщо не рахувати братню Молдову) на Європейському континенті. Тому їхні очікування є надмірними і не мають жодних, жодних шансів на реалізацію.
Днями прочитав статтю, присвячену аналізу проблем із ще однією ключовою соціальною системою, пенсійною. Вперше зіткнувся із підходом, який не викликає в мене заперечень. Практичні кроки, що їх пропонує автор, я не готовий оцінювати через брак знань та досвіду, а от загальні принципи підтримую на всі сто. Із пенсійною систему та сама проблема, що і з охороною здоров'я - вона не має ресурсів для виконання покладених на неї завдань. Оскільки пенсії в Україні поки що видаються в грошовій формі, замаскувати цю неспроможність шляхом різних маніпуляцій неможливо.
Автор статті пропонує, по-перше, прийняти це як сумну даність і, по-друге, радикально переглянути обсяг і характер зобов'язань держави перед громадянами. Я впевнений, що стосовно національної системи охорони здоров'я необхідно вдатися до таких саме кроків.
Існує щонайменше три фундаментальні проблеми, які не дозволяють очікувати від реформ Супрун і Ко позитивних змін в національній системі охорони здоров'я.
1. Ані Супрун, ані, до речі, її опоненти не бажають говорити про ключове протиріччя в цій царині. Це протиріччя між очікуваннями українського суспільства і можливостями його продуктивних сил, економіки, просто кажучи. І Супрун, і її опоненти кожен у свій спосіб розмірковують над тим, у який спосіб забезпечити українцям рівень медичного обслуговування "як в Англії". Щонайменше як у Польщі. При цьому ніхто з них не пояснює, яким чином можна очікувати подібного результату при витратах на душу населення в 2-4-6 разів менше.
2. Нинішня реформа МОЗ, за великим рахунком, не є реформою саме охорони здоров'я. Це всього лише реформа системи фінансування цього аспекту суспільного життя. Не випадково реформа не пропонує для оцінювання жодних, здається, ключових показників, які б представляли власне суспільне здоров'я - захворюваність і смертність в розрізі вікових груп, різної етіології і т.і. Реформа не передбачає і радикальне збільшення нинішнього рівня фінансування (див. п. 1), лише тільки зменшення непродуктивних витрат і втрат. Витрати і втрати великі, безсумнівно, але навіть їх повна ліквідація ну ніяк не вирішує проблему, викладену в п.1
3. При цьому навіть ті широкі, воістину радикальні кроки з реформування системи ресурсного забезпечення охорони здоров'я, які реформаторам вдалося проштовхнути в повному обсязі, не дали обіцяного результату. На сайті МОЗ можна подивитися актуальні дані про закупівлі ліків та витратних матеріалів, що здійснюються міжнародними структурами в рамках нещадної боротьби з гідрою фармацевтичної мафії. Гляньмо одну з таблиць: скільки профінансовано (за умов 100% передоплати, нагадаю), скільки поставлено в Україну, скільки потрапило в регіони до медичних закладів. Станом на 12 жовтня міжнародні постачальники отримали 78,96% від передбачених планами закупівель коштів, але до України надішло лише 58,18% від передбаченого, а до лікарняних закладів - 54,92%. Трохи більше половини з того, що було передбачено на 2016 рік і переважно оплачено ще на початку минулого року, тобто приблизно півтора роки тому. Якщо називати речі своїми іменами, міжнародні організації отримали з державного бюджету України безкоштовний кредит на термін від одного до півтора (на сьогоднішній день) роки.
Хто не в курсі - в української держави нема жодних важелів впливу на цю ситуацію, оскільки навіть умови угод із міжнародними організаціями виведені з під контролю національних органів. Дану схему проштовхнула ще в 2015-му попередня група рішучих реформаторів на чолі із Сандро Квіташвілі. Я неодноразово обговорював цю ситуацію із популярними прихильниками реформ включно із Нефедова та Пекаром. Їхня позиція зводиться до того, що потрібно вірити в доцільність всього цього, бо Уляна Супрун це найкраще, що в нас є. На цьому тлі пояснення, що їх надає команда Супрун, виглядають як погано приховане глузування із опонентів див. "Міф 4"
Ще раз повторюю основну думку: на заваді будь-яким спробам організувати в Україні національну систему охорони здоров'я як в Британії, або навіть як в Словакії чи Румунії стоїть національна економіка, її жалюгідний стан. Українці ніяк не второпають, що мешкають в країні Третього світу із відповідним ВВД на душу населення. Найзлиденнішій (якщо не рахувати братню Молдову) на Європейському континенті. Тому їхні очікування є надмірними і не мають жодних, жодних шансів на реалізацію.
Днями прочитав статтю, присвячену аналізу проблем із ще однією ключовою соціальною системою, пенсійною. Вперше зіткнувся із підходом, який не викликає в мене заперечень. Практичні кроки, що їх пропонує автор, я не готовий оцінювати через брак знань та досвіду, а от загальні принципи підтримую на всі сто. Із пенсійною систему та сама проблема, що і з охороною здоров'я - вона не має ресурсів для виконання покладених на неї завдань. Оскільки пенсії в Україні поки що видаються в грошовій формі, замаскувати цю неспроможність шляхом різних маніпуляцій неможливо.
Автор статті пропонує, по-перше, прийняти це як сумну даність і, по-друге, радикально переглянути обсяг і характер зобов'язань держави перед громадянами. Я впевнений, що стосовно національної системи охорони здоров'я необхідно вдатися до таких саме кроків.
no subject
Date: 2017-10-27 07:43 pm (UTC)no subject
Date: 2017-10-28 08:52 am (UTC)