(no subject)
Sep. 19th, 2019 08:49 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
totaltelecomДнями прийняв участь в прямому ефірі "Радіо Голос Столиці 106 FM". Мене запросили, аби обговорити про найсвіжіші ідеї нової адміністрації: законопроект про електронні комунікації та купу згаданих в ньому новацій, запровадження електронного документообігу і т.і.
Чи не половину відведеного для мене часу був впевнений, що мова йде про законопроект, розроблений ще в 2017, здається, році. Новий законопроект із такою назвою, навколо якого вчинився гармидер, я не встиг навіть прочитати. Потім вже збагнув про помилку і десь на 25-й хвилині виправився, хоча, за великим рахунком, особливої різниці в контексті розмови, не було.
Ключове питання, чи навіть проблема, до якої я хотів пригорнути увагу аудиторії радіостанції і яке буду наголошувати й надалі, це питання про інституційну спроможність української держави. Інституційна спроможність це здатність не тільки розробляти політику, регламенти та процедури, а й бути спроможною послідовно, у передбачуваний та ефективний спосіб дотримуватися них. Впроваджувати все це в життя, за необхідності вдаючись, наприклад, до примусу.
Інституційна неспроможність, або, мякіше, обмежена (неповна, недовершена) інституційна спроможнімть української держави - це базовий, фундаментальний факт, який необхідно враховувати під час розробки будь яких нормативних актів та регуляторніх кроків.
Про це, наприклад, написав сьогодні Олександр Савчук, формулюючі свої зауважння до проекту Кодексу про електронні комунікації: "Практично безмежні повноваження національного регулятора, серед яких: можливість визначати ринки електронних комунікацій (ст. 79), регулювати на них ціни, запитувати великий обсяг конфіденційної і комерційної інформації від учасників ринку (ст. 18), вводити тимчасові заходи проти гравців ринку, впливаючи на них у випадку виникнення спору між ними".
Перш ніж надавати НКРЗІ право визначати ринки, вимагати конфіденційну інформацію і т.і. варто задатися питанням - а чи має цей орган технічну, суто організаційну можливість скористатися цими повноваженнями? Чи є в нього достатньо людей потрібної кваліфікації? Не є таємницею, що навіть найбільші компанії стикаються із серйозними проблемами в царині аналітичного та інформаційного супроводження своєї діяльності. Просто зайдіть на сайт британського регулятора, гляньте обсяг та якість документів, якими він обгрунтовує свою діяльність.
Отже, на мою думку, варто призупинити гонитву за все новими і новими законотворчими та нормативними актами. Час зосередитися на таких речах як ефективність, передбачуваність, дієздатність механізмів правозастосування. Популярна в певних колах теза про необхідність за будь-яку ціну, швидко-швидко виконати своє "домашнє завдання" щодо гармонізації із європейським законодавством здається мені хибною.
Чи не половину відведеного для мене часу був впевнений, що мова йде про законопроект, розроблений ще в 2017, здається, році. Новий законопроект із такою назвою, навколо якого вчинився гармидер, я не встиг навіть прочитати. Потім вже збагнув про помилку і десь на 25-й хвилині виправився, хоча, за великим рахунком, особливої різниці в контексті розмови, не було.
Ключове питання, чи навіть проблема, до якої я хотів пригорнути увагу аудиторії радіостанції і яке буду наголошувати й надалі, це питання про інституційну спроможність української держави. Інституційна спроможність це здатність не тільки розробляти політику, регламенти та процедури, а й бути спроможною послідовно, у передбачуваний та ефективний спосіб дотримуватися них. Впроваджувати все це в життя, за необхідності вдаючись, наприклад, до примусу.
Інституційна неспроможність, або, мякіше, обмежена (неповна, недовершена) інституційна спроможнімть української держави - це базовий, фундаментальний факт, який необхідно враховувати під час розробки будь яких нормативних актів та регуляторніх кроків.
Про це, наприклад, написав сьогодні Олександр Савчук, формулюючі свої зауважння до проекту Кодексу про електронні комунікації: "Практично безмежні повноваження національного регулятора, серед яких: можливість визначати ринки електронних комунікацій (ст. 79), регулювати на них ціни, запитувати великий обсяг конфіденційної і комерційної інформації від учасників ринку (ст. 18), вводити тимчасові заходи проти гравців ринку, впливаючи на них у випадку виникнення спору між ними".
Перш ніж надавати НКРЗІ право визначати ринки, вимагати конфіденційну інформацію і т.і. варто задатися питанням - а чи має цей орган технічну, суто організаційну можливість скористатися цими повноваженнями? Чи є в нього достатньо людей потрібної кваліфікації? Не є таємницею, що навіть найбільші компанії стикаються із серйозними проблемами в царині аналітичного та інформаційного супроводження своєї діяльності. Просто зайдіть на сайт британського регулятора, гляньте обсяг та якість документів, якими він обгрунтовує свою діяльність.
Отже, на мою думку, варто призупинити гонитву за все новими і новими законотворчими та нормативними актами. Час зосередитися на таких речах як ефективність, передбачуваність, дієздатність механізмів правозастосування. Популярна в певних колах теза про необхідність за будь-яку ціну, швидко-швидко виконати своє "домашнє завдання" щодо гармонізації із європейським законодавством здається мені хибною.
