UPD: Плоды просвещения
Feb. 29th, 2012 06:55 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
totaltelecomНа днях был на родительском собрании у сына-первоклассника. Среди прочего обсуждался вопрос о дополнительных занятиях по предметам, которые представляются наиболее актуальными/полезными/необходимыми. Классный руководитель описала ситуацию следующим образом: или математика, или английский. Обсуждение закончилось, даже не начавшись, поскольку родители буквально хором заявили "Английский! Давайте английский!" Наша учительница, кажется, была вполне удовлетворена таким ответом, согласно кивала головой и не произнесла ни одного слова в пользу отвергнутой математики...
И это при том, что речь идёт о школе с естественнонаучным уклоном. С углублённым, мать его за ногу, изучением точных наук. Когда мы выбирали школу для сына, рассматривали расположенную рядом, с углублённым изучением французского. По зрелом размышлении решили следовать интересам сына, который выказывает большие способности к технике и демонстрирует чёткое и ясное для своих лет мышление. А оно вон как оказалось...
Можно долго спорить о том, какой именно двадцать лет назад желала видеть наш общий дом национал-патриотическая украиноязычная часть общества. Но результат этих усилий налицо: современная Украина представляет собой слабенькое периферийное государство с таким же неразвитым, несамостоятельным во всех отношениях обществом. Как показала история с математикой, украинцы совершенно искренне считают пределом возможного для своих детей роль обслуги при солидных англоязычных господах. Навыки логического мышления, способность к последовательному, строгому изложению своих мыслей, всё то, что развивает только математика (да ещё, пожалуй, философия), не имеют в глаза соотечественников особой ценности. То ли дело английский! Вот это да, это котируется. Господа ценят, когда прислуга шарит по-ихнему. Это сразу плюс двадцать-тридцать процентов к жалованию...
Не знаю, как обстоят дела на Западе, Востоке и Юге Украины, но в хорошо мне знакомом центральном регионе - Черкащине, Кировоградщине, Полтавщине, - украиноязычное село взяло реванш за долгие годы национально-культурного гнёта и пренебрежения. Орды неразвитых во всех отношениях людей "овладели" городской культурой и теперь успешно кроят её по своему вкусу. Вместо вчерашних ПТУ и техникумов сплошные институты и колледжи, вместо провинциальных институтов - университеты (в Черкассах ныне целых два университета, а скоро будет три). При этом ведущие ВУЗы страны, такие как КПИ и КГУ, скатились до общего уровня, штампуя свидетельство об "элитном" образовании. Уже давно не редкость люди с тремя, четырьмя и более дипломами, которые покупаются буквально прикола ради. Сестра, которая преподаёт в одном из черкасских "университетов", недавно разговаривала с одним таким деятелем. Мордастый дяденька тянет уже на пятый (!!!) диплом. На вопрос зачем, отвечает бесхитростно: "А от дітям покажу, шоб знали, шо батько може"
На родительском собрании заходила речь и о русском языке. По словам учительницы, в системе среднего образования Киева действует хитрая система, при которой занятия по русскому языку и литературе оплачиваются родителями отдельно в расчёте по 22 гривны в месяц при двух дополнительных уроках в неделю. Однако самому преподавателю из примерно шестисот гривен перепадает около двадцати. Что, понятно, не мотивирует людей заниматься этим делом. Поэтому всё тем же родителями предлагается сбрасываться ещё гривен по тридцать, но уже в виде оплаты за факультативные занятия. Ответ на это предложение был тоже предсказуем: не надо...
Вынужден констатировать, что результатом политики украинизации русскоговорящего Центра стало, с одной стороны, ещё большее оглупление и без того интеллектуально астеничных масс, с другой - фиксация враждебного отношения к украинскому языку и культуре. Алёша с первых дней жизни слышит и русскую, и украинскую речь. Среди его любимых книг есть сборник сказок на украинском, который он, по его же словам, " готов читать без конца". И при всём при этому уже несколько раз я слышал от него нечто неприязненное по поводу украинского языка. Единственное место, где он регулярно слышит подобное, это его класс. Большинство одноклассников родом из русскоязычных семей и для них необходимость осваивать новый и достаточно сложный, судя по средним успехам, материал на неродном языке вызывает понятное напряжение.
Странно, но очень многим украиноязычным согражданам, с которыми я обсуждал эти проблемы, совершенно непонятен один базовый лично для меня тезис. Родной (усвоенный с младенчества, свободно используемый) язык это главный интеллектуальный инструмент человека, это основное средство познания окружающего мира. Необходимость "на лету" переводить речь и текст на пусть даже хорошо знакомом, но неродном языке значительно снижает КПД любой сколь-нибудь интеллектуально содержательно деятельности. Я не раз наблюдал за тем, как проходят уроки в классе у сына. Учительница, хорошо владеющая украинским, всё равно время от времени запинается, подбирая наилучшие соответствия или вспоминая нужное украинское слово. Для малышни эта задача намного сложнее. Им нужно не только постоянно переводить на язык, которым они владеют не очень хорошо, но и (sic!) разбираться в заданиях, которые им ставят. Это дополнительная и очень немаленькая нагрузка.
Факт остаётся фактом - большинство городского населения Центра страны не владеет украинским свободно. В результате они не могут привить ни навыки владения языком, ни дать примеры его успешного применения при решении различных задач. Украиноязычные барышни, которые исходят говном и желчью в фейсбучиках и жежешечках в адрес русскоязыного быдла, почему то не идут в пединституты, чтобы нести свет Рідної Мови своим маленьким соотечественникам. Поступить в Могилянку, чтобы потом свалить за рубеж это да, это тема. А идти воплощать в жизнь души прекрасные порывы - это не, не тема. Почему так?
Выходом из тупика могла быть стать практика освоения украинского в школе как второго языка с установкой на его использование уже как единственного в высшем образовании. Но это, насколько понимаю, категорически неприемлемо для национально-взволнованной части моих сограждан. В своё время они согласились поддержать советскую партноменклатуру в её борьбе за Власть и Собственность именно в обмен на обещание реванша в культурной сфере: всі розмовляють тіко українською, російську нах, ми всі одни велика родина, Леонід Макарович надягає вишиванку і навіть Віктор Хведорович белькотітиме державною. Признать, что проект украинизации провалился, для них равносильно признанию того, что их тупо использовали. Как последних лохов. А это категорически неприемлемо для украинцев, известный факт социальной психологии. Украинец всегда самый умный, всьо-всьо про всех знает и понимает и вообще до біса розумна людина. Даже если сидит по уши в говне.
В результате имеем везде и всюду суржик. Суржик не только как способ кое-как выражать свои мысли, но и способ кое-как мыслить. Кое-как делать. Буквально всё и везде кое-как. Зато с национальным колоритом. В общем, слава Україні...
UPD: Любі хлопці й дівчата, оскільки а) мені не вдалося викласти свої думки у прозорий, недвозначний спосіб, внаслідок чого б) багато хто з вас побачив в моєму дописі і тепер затято коментує щось своє, глибоко особисте, я вирішив зробити ще один підхід та викласти свою позицію якмога стисліше. Отже, я вважаю (мені здається, схиляюсь до думки), що:
1. Вивчення математики як єдиної в межах шкільної програми дісципліни, що цілком присвячена речам максимально абстрактним, є надзвичайно важливим для формування різнобічної, гармонійно освіченої особистості. Відсутність або незадовільний рівень викладання математики (та інших природничих наук) не може бути компенсований нехай навіть вільною англійською.
2. Суспільство, в якому вивчення математики вважається чимось неважливим, неактуальним з боку карьєри та життєвого успіху, навряд чи має цікаві перспективи в світовій конкурентній боротьбі. В такого суспільства не буде ані розвинутої промисловості, ані успіхів в царині прикладної чи фундаментальної науки.
3. Якщо в ситуації дещо хибного самого по собі вибору між математикою та англійською батьки одноголосно висловлюються не на користь математики, це привід замислитися над їхніми цінностями та пріоритетами.
4. На відміну від вищої школи можливість отримати адекватне - якісне, сучасне за змістом - загальноосвітнє навчання повинні мати всі без винятку діти. Аби діти з російськомовних родин, що мешкають в регіонах з переважною більшісттю російсько- чи суржикомовного населення успішно опановували шкільну програму українською мовою, потрібна достатня кількість належним чином підготовлених вчителів.
5. Якщо вчитель сам відчуває труднощі у формулюванні своїх думок, плутається в російських та українських словах, не дотримується української фонетики чи взагалі говорить суржиком, він скоріше завдасть шкоди процесу опанування мови його учнями. За відсутності належної кількості україномовних вчителів в регіонах з переважною більшістю російськомовних жителів краще викладати українську окремо, забезпечивши її викладання максимально можливою кількістью ресурсів.
Деякі з коментарів допомогли мені подивитись на ситуацію з іншого боку. Можу припустити, що в школі з поглибленим вивченням природничих наук ту ж математику і так даватимуть у відносно задовільному обсягу. В такому разі, дійсно, варто приділити увагу англійській.
И это при том, что речь идёт о школе с естественнонаучным уклоном. С углублённым, мать его за ногу, изучением точных наук. Когда мы выбирали школу для сына, рассматривали расположенную рядом, с углублённым изучением французского. По зрелом размышлении решили следовать интересам сына, который выказывает большие способности к технике и демонстрирует чёткое и ясное для своих лет мышление. А оно вон как оказалось...
Можно долго спорить о том, какой именно двадцать лет назад желала видеть наш общий дом национал-патриотическая украиноязычная часть общества. Но результат этих усилий налицо: современная Украина представляет собой слабенькое периферийное государство с таким же неразвитым, несамостоятельным во всех отношениях обществом. Как показала история с математикой, украинцы совершенно искренне считают пределом возможного для своих детей роль обслуги при солидных англоязычных господах. Навыки логического мышления, способность к последовательному, строгому изложению своих мыслей, всё то, что развивает только математика (да ещё, пожалуй, философия), не имеют в глаза соотечественников особой ценности. То ли дело английский! Вот это да, это котируется. Господа ценят, когда прислуга шарит по-ихнему. Это сразу плюс двадцать-тридцать процентов к жалованию...
Не знаю, как обстоят дела на Западе, Востоке и Юге Украины, но в хорошо мне знакомом центральном регионе - Черкащине, Кировоградщине, Полтавщине, - украиноязычное село взяло реванш за долгие годы национально-культурного гнёта и пренебрежения. Орды неразвитых во всех отношениях людей "овладели" городской культурой и теперь успешно кроят её по своему вкусу. Вместо вчерашних ПТУ и техникумов сплошные институты и колледжи, вместо провинциальных институтов - университеты (в Черкассах ныне целых два университета, а скоро будет три). При этом ведущие ВУЗы страны, такие как КПИ и КГУ, скатились до общего уровня, штампуя свидетельство об "элитном" образовании. Уже давно не редкость люди с тремя, четырьмя и более дипломами, которые покупаются буквально прикола ради. Сестра, которая преподаёт в одном из черкасских "университетов", недавно разговаривала с одним таким деятелем. Мордастый дяденька тянет уже на пятый (!!!) диплом. На вопрос зачем, отвечает бесхитростно: "А от дітям покажу, шоб знали, шо батько може"
На родительском собрании заходила речь и о русском языке. По словам учительницы, в системе среднего образования Киева действует хитрая система, при которой занятия по русскому языку и литературе оплачиваются родителями отдельно в расчёте по 22 гривны в месяц при двух дополнительных уроках в неделю. Однако самому преподавателю из примерно шестисот гривен перепадает около двадцати. Что, понятно, не мотивирует людей заниматься этим делом. Поэтому всё тем же родителями предлагается сбрасываться ещё гривен по тридцать, но уже в виде оплаты за факультативные занятия. Ответ на это предложение был тоже предсказуем: не надо...
Вынужден констатировать, что результатом политики украинизации русскоговорящего Центра стало, с одной стороны, ещё большее оглупление и без того интеллектуально астеничных масс, с другой - фиксация враждебного отношения к украинскому языку и культуре. Алёша с первых дней жизни слышит и русскую, и украинскую речь. Среди его любимых книг есть сборник сказок на украинском, который он, по его же словам, " готов читать без конца". И при всём при этому уже несколько раз я слышал от него нечто неприязненное по поводу украинского языка. Единственное место, где он регулярно слышит подобное, это его класс. Большинство одноклассников родом из русскоязычных семей и для них необходимость осваивать новый и достаточно сложный, судя по средним успехам, материал на неродном языке вызывает понятное напряжение.
Странно, но очень многим украиноязычным согражданам, с которыми я обсуждал эти проблемы, совершенно непонятен один базовый лично для меня тезис. Родной (усвоенный с младенчества, свободно используемый) язык это главный интеллектуальный инструмент человека, это основное средство познания окружающего мира. Необходимость "на лету" переводить речь и текст на пусть даже хорошо знакомом, но неродном языке значительно снижает КПД любой сколь-нибудь интеллектуально содержательно деятельности. Я не раз наблюдал за тем, как проходят уроки в классе у сына. Учительница, хорошо владеющая украинским, всё равно время от времени запинается, подбирая наилучшие соответствия или вспоминая нужное украинское слово. Для малышни эта задача намного сложнее. Им нужно не только постоянно переводить на язык, которым они владеют не очень хорошо, но и (sic!) разбираться в заданиях, которые им ставят. Это дополнительная и очень немаленькая нагрузка.
Факт остаётся фактом - большинство городского населения Центра страны не владеет украинским свободно. В результате они не могут привить ни навыки владения языком, ни дать примеры его успешного применения при решении различных задач. Украиноязычные барышни, которые исходят говном и желчью в фейсбучиках и жежешечках в адрес русскоязыного быдла, почему то не идут в пединституты, чтобы нести свет Рідної Мови своим маленьким соотечественникам. Поступить в Могилянку, чтобы потом свалить за рубеж это да, это тема. А идти воплощать в жизнь души прекрасные порывы - это не, не тема. Почему так?
Выходом из тупика могла быть стать практика освоения украинского в школе как второго языка с установкой на его использование уже как единственного в высшем образовании. Но это, насколько понимаю, категорически неприемлемо для национально-взволнованной части моих сограждан. В своё время они согласились поддержать советскую партноменклатуру в её борьбе за Власть и Собственность именно в обмен на обещание реванша в культурной сфере: всі розмовляють тіко українською, російську нах, ми всі одни велика родина, Леонід Макарович надягає вишиванку і навіть Віктор Хведорович белькотітиме державною. Признать, что проект украинизации провалился, для них равносильно признанию того, что их тупо использовали. Как последних лохов. А это категорически неприемлемо для украинцев, известный факт социальной психологии. Украинец всегда самый умный, всьо-всьо про всех знает и понимает и вообще до біса розумна людина. Даже если сидит по уши в говне.
В результате имеем везде и всюду суржик. Суржик не только как способ кое-как выражать свои мысли, но и способ кое-как мыслить. Кое-как делать. Буквально всё и везде кое-как. Зато с национальным колоритом. В общем, слава Україні...
UPD: Любі хлопці й дівчата, оскільки а) мені не вдалося викласти свої думки у прозорий, недвозначний спосіб, внаслідок чого б) багато хто з вас побачив в моєму дописі і тепер затято коментує щось своє, глибоко особисте, я вирішив зробити ще один підхід та викласти свою позицію якмога стисліше. Отже, я вважаю (мені здається, схиляюсь до думки), що:
1. Вивчення математики як єдиної в межах шкільної програми дісципліни, що цілком присвячена речам максимально абстрактним, є надзвичайно важливим для формування різнобічної, гармонійно освіченої особистості. Відсутність або незадовільний рівень викладання математики (та інших природничих наук) не може бути компенсований нехай навіть вільною англійською.
2. Суспільство, в якому вивчення математики вважається чимось неважливим, неактуальним з боку карьєри та життєвого успіху, навряд чи має цікаві перспективи в світовій конкурентній боротьбі. В такого суспільства не буде ані розвинутої промисловості, ані успіхів в царині прикладної чи фундаментальної науки.
3. Якщо в ситуації дещо хибного самого по собі вибору між математикою та англійською батьки одноголосно висловлюються не на користь математики, це привід замислитися над їхніми цінностями та пріоритетами.
4. На відміну від вищої школи можливість отримати адекватне - якісне, сучасне за змістом - загальноосвітнє навчання повинні мати всі без винятку діти. Аби діти з російськомовних родин, що мешкають в регіонах з переважною більшісттю російсько- чи суржикомовного населення успішно опановували шкільну програму українською мовою, потрібна достатня кількість належним чином підготовлених вчителів.
5. Якщо вчитель сам відчуває труднощі у формулюванні своїх думок, плутається в російських та українських словах, не дотримується української фонетики чи взагалі говорить суржиком, він скоріше завдасть шкоди процесу опанування мови його учнями. За відсутності належної кількості україномовних вчителів в регіонах з переважною більшістю російськомовних жителів краще викладати українську окремо, забезпечивши її викладання максимально можливою кількістью ресурсів.
Деякі з коментарів допомогли мені подивитись на ситуацію з іншого боку. Можу припустити, що в школі з поглибленим вивченням природничих наук ту ж математику і так даватимуть у відносно задовільному обсягу. В такому разі, дійсно, варто приділити увагу англійській.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-02-27 08:06 pm (UTC)Для малышни эта задача намного сложнее. Им нужно не только постоянно переводить на язык, которым они владеют не очень хорошо, но и (sic!) разбираться в заданиях, которые им ставят. Это дополнительная и очень немаленькая нагрузка.
Якщо мається на увазі "переклад" з української на російську, то це доволі споріднені мови і таке завдання не повинно містити значних складнощів для дітей навіть молодшого шкільного віку.
Крім того, це дуже просто вирішується - в Україні дуже значна кількість шкіл із російською мовою викладання, де діти, яким складно "перекладати", можуть значно полегшити собі життя.
no subject
Date: 2012-02-27 08:35 pm (UTC)А щодо російськомовних шкіл, то на весь Оболонський район таких одна-єдина. З Двадцяти, якщо не помиляюсь. За Совєтів украіносмовних шкіл було в кілька разів більше.
І, нарешті, що робити із роздратуванням на адресу державної, яке я помічаю в дітей?
no subject
Date: 2012-02-27 09:27 pm (UTC)Не дуже хочеться троллінгом, проте.
Наведений Вами приклад:
Пане, а поставьте такий експерімент, навіть і уявний: використовуйте протягом дня виключно польскьку мову. Слухайте радіо, дивіться телевізор, спілкуйтеся з родичами. Це ж також досить спорідна мова, тож не повинно бути складнощів.
не буде достатньо індикативним з декількох причин:
1. Все-таки, рівень спорідненості української та російської мов є в рази більший за спорідненість української та польської (навіть, якщо враховувати різницю у віці та рівні знань школяра та людини з вищою освітою).
2. Для мене це не буде так складно, враховуючи те, що польською володію :)
Щодо тези
А щодо російськомовних шкіл, то на весь Оболонський район таких одна-єдина. З Двадцяти, якщо не помиляюсь. За Совєтів украіносмовних шкіл було в кілька разів більше.
Тут декілька думок:
1. На жаль, я не дуже орієнтуюся в кількості шкіл із мовою викладання, що відмінна від української, в місті Києві, оскільки мене це питання не дуже хвилювало із двох причин:
- моїм дітям ще не час йти до школи;
- я поки що не розглядав варіантів навчання своїх дітей в школі із іноземною мовою навчання (незалежно від того є ця мова російською, польською, англійською, чи французькою),.
Фраза "в Україні дуже значна кількість шкіл із російською мовою викладання", написана мною, пам"ятаючи кількість шкіл із іноземними мовами викладання в місті Ужгород, де я навчався в школі. Із близько 20 шкіл, як мінімум дві - з російською мовою викладання (точно не пригадаю, можливо, їх кількість і на одну більша) та одна - з угорською.
Для міста із населенням в 143 тисячі жителів та кількістю осіб, що вважають себе росіянами - 9,6 % та угорцями - 6,9 % (дані із Вікіпедії) дані є достатніми для того, щоб написати "дуже значна кількість шкіл із російською мовою викладання".
2. А скільки державних шкіл із іноземними мовами викладання в Лондоні, Нью-Йорку, Парижі?
Я розумію, що це провокативне запитання, проте, чомусь в інших більш розвинених за нашу країнах люди вивчають державну мову та спілкуються нею у відповідних установах, а у нас всі нарікають, що їх "заставляють вчити"...
І знову ж таки, чому держава повинна субсидувати навчання іноземною мовою для дітей своїх громадян, ІМХО,
це не є цільовим використанням бюджетних коштів держави.
3. Я гадаю, що бажання батьків надавати своїм дітям освіту певною мовою в Києві може бути здійснене куди простіше за інші міста України (кількість шкіл більша, існують приватні загальноосвітні школи, тощо). Звісно, це вимагатиме здійснення деяких додаткових зусиль/додаткового часу/додаткових коштів (довше їхати до школи, чи додаткові кошти на оплату навчання в приватних освітніх закладах)
І, нарешті, що робити із роздратуванням на адресу державної, яке я помічаю в дітей?
А от це, на жаль, є дуже нехорошим фактом, який говорить про те, що з кожним роком кількість українського все зменшується й зменшується.
added
Соррі, за троллінг.
Загалом, не маю нічого проти російської мови, чи її вивчення в школах, більш того, гадаю, що це є дуже корисним при поточному рівні грамотності населення.
Я дуже радий, що мав змогу вивчати російську мову в школі додатково до української та англійської, що зараз дає мені змогу при написанні російських текстів практично ніколи не користуватися спелчекерами та не дивитися в словник.
no subject
Date: 2012-02-29 06:37 am (UTC)Ок, замість польської давайте білоруською. До речі в ній також є кілько суттєво відмінних версії. Деякі я на слух практично не розрізняю, майже як жителі Росії - українську :) Задоволення гарантую :)
Якщо в Ужгороді з двадцяти шкіл дві (умовно 10% відсотків всих учнів) російські та одна (5% ) угорська, то це приблизно відповідає наведеним Вами даним про чисельність відповідних спільнот в місті. Чому таке співвідношення Ви визначаєте як "значну кількість"? А в Києві російськомовних набагато більше 10, 20 чи навіть 30 відсотків населення.
Ви таки вважаєте російську "іноземна мовою"? Нічого, що вона є рідною щонайменше для третини Ваших співвітчизників? Що вона домінує в діловому середовищі? Американцям чомусь свого часу не завадив повстати проти утисків метрополії той факт, що в них не було якоїсь своєї, рідної мови, відмінної від мови пригноблювачів.
Власне ми, здається, сперечаємося кожний про щось своє :) В мого сина я не помічаю проблем з українською. Я зробив апдейт к своєму допису, аби ще раз, більш акуратно сформулювати свої думки.