UPD: Плоды просвещения
Feb. 29th, 2012 06:55 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
totaltelecomНа днях был на родительском собрании у сына-первоклассника. Среди прочего обсуждался вопрос о дополнительных занятиях по предметам, которые представляются наиболее актуальными/полезными/необходимыми. Классный руководитель описала ситуацию следующим образом: или математика, или английский. Обсуждение закончилось, даже не начавшись, поскольку родители буквально хором заявили "Английский! Давайте английский!" Наша учительница, кажется, была вполне удовлетворена таким ответом, согласно кивала головой и не произнесла ни одного слова в пользу отвергнутой математики...
И это при том, что речь идёт о школе с естественнонаучным уклоном. С углублённым, мать его за ногу, изучением точных наук. Когда мы выбирали школу для сына, рассматривали расположенную рядом, с углублённым изучением французского. По зрелом размышлении решили следовать интересам сына, который выказывает большие способности к технике и демонстрирует чёткое и ясное для своих лет мышление. А оно вон как оказалось...
Можно долго спорить о том, какой именно двадцать лет назад желала видеть наш общий дом национал-патриотическая украиноязычная часть общества. Но результат этих усилий налицо: современная Украина представляет собой слабенькое периферийное государство с таким же неразвитым, несамостоятельным во всех отношениях обществом. Как показала история с математикой, украинцы совершенно искренне считают пределом возможного для своих детей роль обслуги при солидных англоязычных господах. Навыки логического мышления, способность к последовательному, строгому изложению своих мыслей, всё то, что развивает только математика (да ещё, пожалуй, философия), не имеют в глаза соотечественников особой ценности. То ли дело английский! Вот это да, это котируется. Господа ценят, когда прислуга шарит по-ихнему. Это сразу плюс двадцать-тридцать процентов к жалованию...
Не знаю, как обстоят дела на Западе, Востоке и Юге Украины, но в хорошо мне знакомом центральном регионе - Черкащине, Кировоградщине, Полтавщине, - украиноязычное село взяло реванш за долгие годы национально-культурного гнёта и пренебрежения. Орды неразвитых во всех отношениях людей "овладели" городской культурой и теперь успешно кроят её по своему вкусу. Вместо вчерашних ПТУ и техникумов сплошные институты и колледжи, вместо провинциальных институтов - университеты (в Черкассах ныне целых два университета, а скоро будет три). При этом ведущие ВУЗы страны, такие как КПИ и КГУ, скатились до общего уровня, штампуя свидетельство об "элитном" образовании. Уже давно не редкость люди с тремя, четырьмя и более дипломами, которые покупаются буквально прикола ради. Сестра, которая преподаёт в одном из черкасских "университетов", недавно разговаривала с одним таким деятелем. Мордастый дяденька тянет уже на пятый (!!!) диплом. На вопрос зачем, отвечает бесхитростно: "А от дітям покажу, шоб знали, шо батько може"
На родительском собрании заходила речь и о русском языке. По словам учительницы, в системе среднего образования Киева действует хитрая система, при которой занятия по русскому языку и литературе оплачиваются родителями отдельно в расчёте по 22 гривны в месяц при двух дополнительных уроках в неделю. Однако самому преподавателю из примерно шестисот гривен перепадает около двадцати. Что, понятно, не мотивирует людей заниматься этим делом. Поэтому всё тем же родителями предлагается сбрасываться ещё гривен по тридцать, но уже в виде оплаты за факультативные занятия. Ответ на это предложение был тоже предсказуем: не надо...
Вынужден констатировать, что результатом политики украинизации русскоговорящего Центра стало, с одной стороны, ещё большее оглупление и без того интеллектуально астеничных масс, с другой - фиксация враждебного отношения к украинскому языку и культуре. Алёша с первых дней жизни слышит и русскую, и украинскую речь. Среди его любимых книг есть сборник сказок на украинском, который он, по его же словам, " готов читать без конца". И при всём при этому уже несколько раз я слышал от него нечто неприязненное по поводу украинского языка. Единственное место, где он регулярно слышит подобное, это его класс. Большинство одноклассников родом из русскоязычных семей и для них необходимость осваивать новый и достаточно сложный, судя по средним успехам, материал на неродном языке вызывает понятное напряжение.
Странно, но очень многим украиноязычным согражданам, с которыми я обсуждал эти проблемы, совершенно непонятен один базовый лично для меня тезис. Родной (усвоенный с младенчества, свободно используемый) язык это главный интеллектуальный инструмент человека, это основное средство познания окружающего мира. Необходимость "на лету" переводить речь и текст на пусть даже хорошо знакомом, но неродном языке значительно снижает КПД любой сколь-нибудь интеллектуально содержательно деятельности. Я не раз наблюдал за тем, как проходят уроки в классе у сына. Учительница, хорошо владеющая украинским, всё равно время от времени запинается, подбирая наилучшие соответствия или вспоминая нужное украинское слово. Для малышни эта задача намного сложнее. Им нужно не только постоянно переводить на язык, которым они владеют не очень хорошо, но и (sic!) разбираться в заданиях, которые им ставят. Это дополнительная и очень немаленькая нагрузка.
Факт остаётся фактом - большинство городского населения Центра страны не владеет украинским свободно. В результате они не могут привить ни навыки владения языком, ни дать примеры его успешного применения при решении различных задач. Украиноязычные барышни, которые исходят говном и желчью в фейсбучиках и жежешечках в адрес русскоязыного быдла, почему то не идут в пединституты, чтобы нести свет Рідної Мови своим маленьким соотечественникам. Поступить в Могилянку, чтобы потом свалить за рубеж это да, это тема. А идти воплощать в жизнь души прекрасные порывы - это не, не тема. Почему так?
Выходом из тупика могла быть стать практика освоения украинского в школе как второго языка с установкой на его использование уже как единственного в высшем образовании. Но это, насколько понимаю, категорически неприемлемо для национально-взволнованной части моих сограждан. В своё время они согласились поддержать советскую партноменклатуру в её борьбе за Власть и Собственность именно в обмен на обещание реванша в культурной сфере: всі розмовляють тіко українською, російську нах, ми всі одни велика родина, Леонід Макарович надягає вишиванку і навіть Віктор Хведорович белькотітиме державною. Признать, что проект украинизации провалился, для них равносильно признанию того, что их тупо использовали. Как последних лохов. А это категорически неприемлемо для украинцев, известный факт социальной психологии. Украинец всегда самый умный, всьо-всьо про всех знает и понимает и вообще до біса розумна людина. Даже если сидит по уши в говне.
В результате имеем везде и всюду суржик. Суржик не только как способ кое-как выражать свои мысли, но и способ кое-как мыслить. Кое-как делать. Буквально всё и везде кое-как. Зато с национальным колоритом. В общем, слава Україні...
UPD: Любі хлопці й дівчата, оскільки а) мені не вдалося викласти свої думки у прозорий, недвозначний спосіб, внаслідок чого б) багато хто з вас побачив в моєму дописі і тепер затято коментує щось своє, глибоко особисте, я вирішив зробити ще один підхід та викласти свою позицію якмога стисліше. Отже, я вважаю (мені здається, схиляюсь до думки), що:
1. Вивчення математики як єдиної в межах шкільної програми дісципліни, що цілком присвячена речам максимально абстрактним, є надзвичайно важливим для формування різнобічної, гармонійно освіченої особистості. Відсутність або незадовільний рівень викладання математики (та інших природничих наук) не може бути компенсований нехай навіть вільною англійською.
2. Суспільство, в якому вивчення математики вважається чимось неважливим, неактуальним з боку карьєри та життєвого успіху, навряд чи має цікаві перспективи в світовій конкурентній боротьбі. В такого суспільства не буде ані розвинутої промисловості, ані успіхів в царині прикладної чи фундаментальної науки.
3. Якщо в ситуації дещо хибного самого по собі вибору між математикою та англійською батьки одноголосно висловлюються не на користь математики, це привід замислитися над їхніми цінностями та пріоритетами.
4. На відміну від вищої школи можливість отримати адекватне - якісне, сучасне за змістом - загальноосвітнє навчання повинні мати всі без винятку діти. Аби діти з російськомовних родин, що мешкають в регіонах з переважною більшісттю російсько- чи суржикомовного населення успішно опановували шкільну програму українською мовою, потрібна достатня кількість належним чином підготовлених вчителів.
5. Якщо вчитель сам відчуває труднощі у формулюванні своїх думок, плутається в російських та українських словах, не дотримується української фонетики чи взагалі говорить суржиком, він скоріше завдасть шкоди процесу опанування мови його учнями. За відсутності належної кількості україномовних вчителів в регіонах з переважною більшістю російськомовних жителів краще викладати українську окремо, забезпечивши її викладання максимально можливою кількістью ресурсів.
Деякі з коментарів допомогли мені подивитись на ситуацію з іншого боку. Можу припустити, що в школі з поглибленим вивченням природничих наук ту ж математику і так даватимуть у відносно задовільному обсягу. В такому разі, дійсно, варто приділити увагу англійській.
И это при том, что речь идёт о школе с естественнонаучным уклоном. С углублённым, мать его за ногу, изучением точных наук. Когда мы выбирали школу для сына, рассматривали расположенную рядом, с углублённым изучением французского. По зрелом размышлении решили следовать интересам сына, который выказывает большие способности к технике и демонстрирует чёткое и ясное для своих лет мышление. А оно вон как оказалось...
Можно долго спорить о том, какой именно двадцать лет назад желала видеть наш общий дом национал-патриотическая украиноязычная часть общества. Но результат этих усилий налицо: современная Украина представляет собой слабенькое периферийное государство с таким же неразвитым, несамостоятельным во всех отношениях обществом. Как показала история с математикой, украинцы совершенно искренне считают пределом возможного для своих детей роль обслуги при солидных англоязычных господах. Навыки логического мышления, способность к последовательному, строгому изложению своих мыслей, всё то, что развивает только математика (да ещё, пожалуй, философия), не имеют в глаза соотечественников особой ценности. То ли дело английский! Вот это да, это котируется. Господа ценят, когда прислуга шарит по-ихнему. Это сразу плюс двадцать-тридцать процентов к жалованию...
Не знаю, как обстоят дела на Западе, Востоке и Юге Украины, но в хорошо мне знакомом центральном регионе - Черкащине, Кировоградщине, Полтавщине, - украиноязычное село взяло реванш за долгие годы национально-культурного гнёта и пренебрежения. Орды неразвитых во всех отношениях людей "овладели" городской культурой и теперь успешно кроят её по своему вкусу. Вместо вчерашних ПТУ и техникумов сплошные институты и колледжи, вместо провинциальных институтов - университеты (в Черкассах ныне целых два университета, а скоро будет три). При этом ведущие ВУЗы страны, такие как КПИ и КГУ, скатились до общего уровня, штампуя свидетельство об "элитном" образовании. Уже давно не редкость люди с тремя, четырьмя и более дипломами, которые покупаются буквально прикола ради. Сестра, которая преподаёт в одном из черкасских "университетов", недавно разговаривала с одним таким деятелем. Мордастый дяденька тянет уже на пятый (!!!) диплом. На вопрос зачем, отвечает бесхитростно: "А от дітям покажу, шоб знали, шо батько може"
На родительском собрании заходила речь и о русском языке. По словам учительницы, в системе среднего образования Киева действует хитрая система, при которой занятия по русскому языку и литературе оплачиваются родителями отдельно в расчёте по 22 гривны в месяц при двух дополнительных уроках в неделю. Однако самому преподавателю из примерно шестисот гривен перепадает около двадцати. Что, понятно, не мотивирует людей заниматься этим делом. Поэтому всё тем же родителями предлагается сбрасываться ещё гривен по тридцать, но уже в виде оплаты за факультативные занятия. Ответ на это предложение был тоже предсказуем: не надо...
Вынужден констатировать, что результатом политики украинизации русскоговорящего Центра стало, с одной стороны, ещё большее оглупление и без того интеллектуально астеничных масс, с другой - фиксация враждебного отношения к украинскому языку и культуре. Алёша с первых дней жизни слышит и русскую, и украинскую речь. Среди его любимых книг есть сборник сказок на украинском, который он, по его же словам, " готов читать без конца". И при всём при этому уже несколько раз я слышал от него нечто неприязненное по поводу украинского языка. Единственное место, где он регулярно слышит подобное, это его класс. Большинство одноклассников родом из русскоязычных семей и для них необходимость осваивать новый и достаточно сложный, судя по средним успехам, материал на неродном языке вызывает понятное напряжение.
Странно, но очень многим украиноязычным согражданам, с которыми я обсуждал эти проблемы, совершенно непонятен один базовый лично для меня тезис. Родной (усвоенный с младенчества, свободно используемый) язык это главный интеллектуальный инструмент человека, это основное средство познания окружающего мира. Необходимость "на лету" переводить речь и текст на пусть даже хорошо знакомом, но неродном языке значительно снижает КПД любой сколь-нибудь интеллектуально содержательно деятельности. Я не раз наблюдал за тем, как проходят уроки в классе у сына. Учительница, хорошо владеющая украинским, всё равно время от времени запинается, подбирая наилучшие соответствия или вспоминая нужное украинское слово. Для малышни эта задача намного сложнее. Им нужно не только постоянно переводить на язык, которым они владеют не очень хорошо, но и (sic!) разбираться в заданиях, которые им ставят. Это дополнительная и очень немаленькая нагрузка.
Факт остаётся фактом - большинство городского населения Центра страны не владеет украинским свободно. В результате они не могут привить ни навыки владения языком, ни дать примеры его успешного применения при решении различных задач. Украиноязычные барышни, которые исходят говном и желчью в фейсбучиках и жежешечках в адрес русскоязыного быдла, почему то не идут в пединституты, чтобы нести свет Рідної Мови своим маленьким соотечественникам. Поступить в Могилянку, чтобы потом свалить за рубеж это да, это тема. А идти воплощать в жизнь души прекрасные порывы - это не, не тема. Почему так?
Выходом из тупика могла быть стать практика освоения украинского в школе как второго языка с установкой на его использование уже как единственного в высшем образовании. Но это, насколько понимаю, категорически неприемлемо для национально-взволнованной части моих сограждан. В своё время они согласились поддержать советскую партноменклатуру в её борьбе за Власть и Собственность именно в обмен на обещание реванша в культурной сфере: всі розмовляють тіко українською, російську нах, ми всі одни велика родина, Леонід Макарович надягає вишиванку і навіть Віктор Хведорович белькотітиме державною. Признать, что проект украинизации провалился, для них равносильно признанию того, что их тупо использовали. Как последних лохов. А это категорически неприемлемо для украинцев, известный факт социальной психологии. Украинец всегда самый умный, всьо-всьо про всех знает и понимает и вообще до біса розумна людина. Даже если сидит по уши в говне.
В результате имеем везде и всюду суржик. Суржик не только как способ кое-как выражать свои мысли, но и способ кое-как мыслить. Кое-как делать. Буквально всё и везде кое-как. Зато с национальным колоритом. В общем, слава Україні...
UPD: Любі хлопці й дівчата, оскільки а) мені не вдалося викласти свої думки у прозорий, недвозначний спосіб, внаслідок чого б) багато хто з вас побачив в моєму дописі і тепер затято коментує щось своє, глибоко особисте, я вирішив зробити ще один підхід та викласти свою позицію якмога стисліше. Отже, я вважаю (мені здається, схиляюсь до думки), що:
1. Вивчення математики як єдиної в межах шкільної програми дісципліни, що цілком присвячена речам максимально абстрактним, є надзвичайно важливим для формування різнобічної, гармонійно освіченої особистості. Відсутність або незадовільний рівень викладання математики (та інших природничих наук) не може бути компенсований нехай навіть вільною англійською.
2. Суспільство, в якому вивчення математики вважається чимось неважливим, неактуальним з боку карьєри та життєвого успіху, навряд чи має цікаві перспективи в світовій конкурентній боротьбі. В такого суспільства не буде ані розвинутої промисловості, ані успіхів в царині прикладної чи фундаментальної науки.
3. Якщо в ситуації дещо хибного самого по собі вибору між математикою та англійською батьки одноголосно висловлюються не на користь математики, це привід замислитися над їхніми цінностями та пріоритетами.
4. На відміну від вищої школи можливість отримати адекватне - якісне, сучасне за змістом - загальноосвітнє навчання повинні мати всі без винятку діти. Аби діти з російськомовних родин, що мешкають в регіонах з переважною більшісттю російсько- чи суржикомовного населення успішно опановували шкільну програму українською мовою, потрібна достатня кількість належним чином підготовлених вчителів.
5. Якщо вчитель сам відчуває труднощі у формулюванні своїх думок, плутається в російських та українських словах, не дотримується української фонетики чи взагалі говорить суржиком, він скоріше завдасть шкоди процесу опанування мови його учнями. За відсутності належної кількості україномовних вчителів в регіонах з переважною більшістю російськомовних жителів краще викладати українську окремо, забезпечивши її викладання максимально можливою кількістью ресурсів.
Деякі з коментарів допомогли мені подивитись на ситуацію з іншого боку. Можу припустити, що в школі з поглибленим вивченням природничих наук ту ж математику і так даватимуть у відносно задовільному обсягу. В такому разі, дійсно, варто приділити увагу англійській.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-02-29 08:17 am (UTC)Якщо Вас зачепили мої випади стосовно україномовного села, яке засрало міста Центральної України, то я констатую факти а) їх таки засрано б) жидів значно поменшало, російськомовні потвори також маскуються під українців, тож окрім як на державотворчий етнос покласти відповідальність нема не кого На Сході країни, звичайно, ситуація інша - там україномовні в меншості. Але там я був давно. Тож пишу про знайомі мені речі.
Що стосується ролі націонал-патріотичної частини суспільства в тому, що сталося з Україною, то саме нацдеми майже двадцять років тому уклали угоду с радянською партноменклатурою, надавши їй політичну підтримку в обмін на потурання своїм комплексам та амбіціям. В обмін на добровільну відмову від боротьби за визначення долі загальнодержавної власності та політичної влади в цілому наші україномовні співвітчизники отримали: а) номінальний статус державотворчої нації (бо саме так вони схильні трактувати державний статус укр. мови - як ознаку особливого впливу та ваги сами україномовної спільноти) та б) обіцянки культурного реваншу за часи реальних утисків української культури. І потрапили в глухий кут.
Повстати разом з рештою суспільства проти сучасної держави, номенклатурно-радянський генезис якої є наочним, здається, для всих розумних людей, нацдеми не можуть. Бо саме "злочинна промосковсько-антиукраїньска" влада є гарантом збереження статус-кво в культурно-мовній сфері. Демонтаж сучасного політичного режиму в Україні змусить україномовну спільноту знов вступати в діалог щодо прав та обовязків різних національних та мовних груп в країні. І не факт, ой не факт, що патентовані україномовні патріоти зможуть домовитися із своїми співгромадянами, яких абсолютно щиро не поважають і вважають другим сортом.
Русофобія та кумедні претензії на особливу роль в державі є мотузочками, смикаючі за котрі фактичні господарі України вже який рік поспіль примушують націонал-схвильовану тусовку стрибати під свою музику.
А Білорусь попри очевидну безперспективність моделі, що там втілювалась всі ці роки, виглядає набагато охайніше України. Щиро раджу поки не пізно відвідати Мінськ або, краще, Гродно. Подивитись на вулиці, де не кидають сміття (чи його вчасно прибирають), не паркують авто на газонах чи тротуарах і т.і.
no subject
Date: 2012-02-29 06:19 pm (UTC)Тобто навмисне відкидаєте порівняння. А дарма — і ті хто там був, і статистика (наприклад див. Злочинність тут (http://pollotenchegg.livejournal.com/48173.html?style=mine&rand=45807952#cutid1)) говорять про те що якщо кореляція відсотку україномовних з засраністю міст і є, то вона якраз негативна.
— тобто до акцій «Україна без Кучми» до Помаранчевої революції, до інших антивладних протестів, українські націонал-демократи не мають жодного відношення? Ви про якусь іншу Україну говорите.
Може, в ваших очах і так, але в очах україномовної спільноти, котра дивиться не лише на великі міста, а орієнтується також на статистику про те, що все ще більша половина жителів України все ще спілкується українською — зовсім ні. Україномовна спільнота вважає що достатньо лише було б, к приміру, зняти податковий тягар з книговидавництва в Україні, щоб серйозно покращити ситуацію з україномовними книжками. Нині, к приміру, промосковська влада зробила все, щоб торговцям книжками вигідніше було везти книжки будь-якою мовою з Росії, ніж видавати їх тут. Можете зайти у будь-який магазин і подивитись де саме було видано більшість книжок.
Також реальною гарантією збереження статус-кво є те, що мовне питання жителі України ставлять у опитуваннях на двадцяте місце. Не відчувають пригнічення аж ніяк, уявляєте.
Прибирання сміття то добре. Але ви ж наче, взялися доводити що саме через нацдемів в Україні встановився авторитарний режим і гекнулась освіта? Ну так в Білорусі їх давно загнали під плінтус, а режим встановився ще авторитарніше нашого.
А от у прибалтійських країнах, Польщі, Чехії, де їх було куди як більше і вони виконували не декоративні функції при номенклатурі, а реально взяли владу — побудована демократія. І таки теж вельми чисто.
no subject
Date: 2012-02-29 07:04 pm (UTC)У вас незадовілдьний рівень знань з історії. Расизм практикували всі без винятку, здається, держави світу задовго до появи нацистської ідеології. Почитайте про історію работоргівлі чи колоніалізму західних держав.
якщо кореляція відсотку україномовних з засраністю міст і є, то вона якраз негативна.
Так хто засмітив, занапастив, засрав Черкаси, Лубни, Золотоношу, Переяслав-Хмельницький? Жиди? Російськомовні падлюки? Цигани? Назвіть конкретно. До чого ці розмови "а от на Луганщині так воопще" Такого нехлюйства як зараз, в нашому місті за Совєтів не було. Потім поїхали євреї, потихеньку вимирали військові пенсіонери, яких в Черкасах завжди було багато. З кожним роком на вулицях ставало чутно все більше суржика, так само як і сміття.
І що, нацдеми були рушіями «Україна без Кучми»? Помаранчевої революції? Наведіть мені хоча б три приклади масових заворушень з використанням сили, що були ініційовані РУХом чи кимось з нацдемів в західному регіоні в 1995 - 2005 роках. Що небудь, подібне до шахтерських страйків чи штурму афганцями Верховної Ради.
Також реальною гарантією збереження статус-кво є те, що мовне питання жителі України ставлять у опитуваннях на двадцяте місце. Не відчувають пригнічення аж ніяк, уявляєте.
Чого ж таку істеричную реакцію викликають будь які пропозиції провести референдум з мовних питань?
І чому україномовна спільности виявилася нездібною забезпечити достатній попит на періодичні видання? Багато можете назвати загальнонаціональних видань, що виходили б двома мовами? А тільки українською? Де ж вони, залізні лави свідомих україномовних українців? Чомусь більш-менш відвідувані Інтернет-ЗМІ майже всі російськомвоні.
Але ви ж наче, взялися доводити що саме через нацдемів в Україні встановився авторитарний режим і гекнулась освіта?
Ну який же в нас авторитаризм... Це напівфеодальний, клептократичний режим. Який, до речі, цілком відповідає поширеним в суспільстві паттернам "нацарювати карбованців на сто та втекти".
А от у прибалтійських країнах, Польщі, Чехії, де їх було куди як більше і вони виконували не декоративні функції при номенклатурі, а реально взяли владу — побудована демократія. І таки теж вельми чисто.
Розкажіть полякам, що в них нацдеми були рушієм позитивних змін. Вони будуть довго лаятися. Про Чехію не скажу. А фантастичні успіхи прибалтійських нацдемів вже привели до зменшення населення Літви, наприклад, на 20 відсотків. Патентовані патріоти спочатку знищили майже всю індустрію, потім набрали кредитів, волаючи про "постіндустріальне майбутнє", тепер пропонують затягувати паски. Шалені успіхи, так.
no subject
Date: 2012-02-29 08:39 pm (UTC)Поцікавтесь що таке Фальшива причина (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%88%D0%B8%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0), (Post hoc ergo propter hoc), пане негуманітарій. Розмови про Луганщину і інші місця саме для того, щоб дізнатись чи є суржик пов’язаним зі сміттям, чи ні.
Звичайно ж. Чи у вашій Україні вони були на стороні «охранителів стабільності» ?
Не чув про таке. Чи давно було? Які були втрати штурмуючих, обороняючихся? Як довго афганці втримували будівлю?
Бо руспати постійно брешуть. Пропонують ввести «другу державну», а розуміють під цим «право не знати першу». А брехня визиває огиду.
тому що хоча загалом україномовних в державі багато, в великих містах — мало. Я вам більше скажу, порадую. За даними статистики, пригнічені російськомовні досі в середньому багатші і тому становлять більш привабливу читацьку аудиторію. А от перспективою референдуму засмучу: оскільки практично всі їх культурні потреби вже задоволені, то збирати підписи чи фінансувати боротьбу за зміну статус-кво вони не збираються.
Щойно спитав. Сказали що шокова терапія хоча й вдарила по багатьом і впершу чергу по селу, але трансформувала економіку з непрацюючої комуністичної у сучасну і розумну.
no subject
Date: 2012-03-01 08:06 am (UTC)Що стосується звинувачень в нацизмі то це вже вади Вашого сприйняття та освіти. Моя критика стосується більшості українського суспільства в цілому, а не етносу як такого по-перше. Нацисти та расисти поділяли етноси на першо та другорядні за фенотипичними ознаками, а не мовними це по-друге. В чому, до речі, подібні до багатьох представників т.зв. націонал-демократичного табору з їхньою звичкою вишукувати навколо себе москалів та жидів, неправильні носи, риси обличчя, ординську кров та іншу маячню. Інше, більш просунуте крило нацдемів, робить наголос на мовних критеріях: чи собачою мовою розмовляє індивід, чи таки соловїною.
Є, звичайно, представники й третього підходу - була б людина віддана загальній справі, - та вони, нажаль, не домінують.
no subject
Date: 2012-03-01 09:02 am (UTC)Там хорошо у Булгакова показано как появился и из какого сельского нужника вылез этот нацдемовский субъект-свидомит, и за какой "кусок сала" и "аршин сукна" он решил порубать в капусту жидов, москалей и прочих ляхов.
Технология стара как мир. Что бы разрушить большое и великое, берется ничтожество и ему внушается, что оно является исключительным носителем особой "исторической миссии" по разрушению прогнивших устоев.
И затем это ничтожество синежупанное, свято веря в свою "миссиию" и свою исключительность, начинает топором перекраивать все вокруг под себя и свои мелкохуторские интересы.
Когда эта нацшиза всем вокруг надоедает, с востока приходит "полковник Муравьев", а с запада "Пилсутский")